ПРО ІНСОЛЯЦІЮ ТА ДЕННЕ ОСВІТЛЕННЯ ПРИМІЩЕНЬ
DOI:
https://doi.org/10.32782/mathematical-modelling/2024-7-2-13Ключові слова:
денне світло, сонячна радіація, інсоляція приміщень, проєктування будівель, будівельні технологіїАнотація
Чинні європейські стандарти розглядають денне світло з різних боків і з різним рівнем деталізації. Наприклад, стандарт EN 15193 визначає методологію оцінки внеску денного світла в будівлях, але виключно в контексті розрахунку енергетичних потреб і споживання електроенергії для штучного освітлення. EN 12464-1 установлює вимоги до освітлення робочих місць у приміщеннях, щоб забезпечити візуальний комфорт й ефективність роботи, але не розрізняє природне та штучне освітлення. На міжнародному рівні стандарт ISO 8995-1 має подібну сферу застосування до EN 12464, тоді як ISO 16817 охоплює процес проєктування високоякісного візуального середовища, де денне світло та штучне освітлення відіграють ключову роль. До 2018 року на європейському рівні не було всеосяжного стандарту, який би регулював кількість і якість денного світла в будівлях. Лише окремі країни, як-от, зокрема, Німеччина зі стандартом DIN 5034-1, мали власні регламенти щодо денного освітлення в приміщеннях. Затверджений у 2018 році стандарт EN 17037 регулює відповідні норми та методи їх обчислення для денного освітлення житлових та виробничих приміщень, а також прибудинкових територій. Відтоді почався процес адаптації норм країн-членів ЄС до цього стандарту з урахуванням місцевих особливостей. В Україні є будівельна норма, яка регулює інсоляцію приміщень. Інсоляція – це кількість сонячної радіації, яка надходить на горизонтальну поверхню, вимірювана в калоріях на одиницю площі за одиницю часу. Методи розрахунку інсоляції поділяють на два основні типи: геометричні та енергетичні. Державні будівельні норми визначають мінімальну тривалість інсоляції житлових приміщень – не менш ніж 2,5 години на добу в період з 22 березня до 22 вересня. Зазвичай для розрахунку використовують геометричні методи, оскільки вони простіші в застосуванні. Однак енергетичні методи є більш точними, оскільки враховують властивості матеріалів, які постійно вдосконалюються та мають різні реакції на сонячну радіацію. Це робить енергетичні методи більш гнучкими й здатними краще адаптуватися до змін у будівельних технологіях та матеріалах. Актуальним науковим завданням є порівняльний аналіз інсоляції, розрахованої різними методами. Сучасні комп’ютерні технології дають змогу моделювати інсоляцію приміщень уже на етапі проєктування, що значно підвищує точність розрахунків. У роботі розроблено об’єктноорієнтований метод розрахунку інсоляції для житлових і виробничих приміщень, який дає змогу узгоджувати внутрішні норми з європейськими стандартами.
Посилання
Будинки і споруди. Настанова з розрахунку інсоляції об’єктів цивільного призначення. ДСТУ НБ В.2.2-27:2010. (Дата введення 2011.01.01). Мінрегіонбуд України. Київ : Укрархбудінформ. 2010. 81 с.
Санітарні норми та правила забезпечення інсоляції житлових та громадських будівель та територій житлової забудови. СН 2605-82. (Введено в дію з 2 липня 1982 р.). М.: Мінздрав СРСР. (Державні санітарні норми України). 1982. 3 с.
Житлові будинки. Основні положення. ДБН В.2.2. -15-2005. (Дата введення 2006.01.01). Держбуд України, Київ : Укрархбудінформ, (Державні будівельні норми України). 2005. 50 с.
Jacobs А. Getting the measure of daylight – the climate sceptic, Light. J. 2014. 15–17.
Tregenza Р. Opinion: climate-based daylight modelling or daylight factor? Light. Res. Technol. 2014. 46 (6). pp. 601–618.
Tregenza Р., Mardaljevic J. Daylighting buildings: standards and the needs of the designer, Light. Res. Technol. 2018. 50 (1). pp. 63–79.
Mardaljevic J. Rethinking daylighting and compliance, J. Sustain. Des. Appl. Res. 2023. 1(3). Article 1.
Boubekri M. Daylighting, Architecture and Health: Building Design Strategies, first ed., Architectural Press, Oxford, 2008. 155 p.
Bournas I. Swedish daylight regulation throughout the 20th century and considerations regarding current assessment methods for residential spaces. Building and Environment. 2021. Vol. 191(6). URL: https://www.researchgate.net/publication/348572775.
Marsh R. On the modern history of passive solar architecture: exploring the paradox of Nordic environmental design, J. Architect. 2017. 22 (2). pp. 225–251.
Dufton A.F. Protractors for the Computation of Daylight Factors, 1946. London, UK.
Chatzipoulka C., Compagnon R., Nikolopoulou M. Urban geometry and solar availability on façades and ground of real urban forms: using London as a case study, Sol. Energy. 2016. 138. pp. 53–66.
Reinhart C.F., Mardaljevic J., Rogers Z. Dynamic daylight performance metrics for sustainable building design, Leukos. 2006. 3(1). pp. 7–31.
SSI-CEN. SS-EN 17037:2018+A1:2021 Daylight in buildings. European Committee for Standardization (CEN). 2021.
Патрашку Є.В., Колесник С.М. Про обчислення інсоляції приміщень. Механіка та математичні методи. 2024. 6(2). C. 175–184.
