НАУКОВІ ПІДХОДИ ДО ВДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМІВ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ЦИФРОВІЗАЦІЇ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ В УКРАЇНІ

Анотація

У статті представлено результати визначення наукових підходів до вдосконалення механізмів державної політики у сфері цифровізації правового регулювання в Україні (міждисциплінарного та комплексного підходів). Визначення цих підходів здійснено з урахуванням, з одного боку, загальних засад науки «Публічне управління та адміністрування» (щодо побудови системи та механізмів державної політики). А з другого боку, вимог сучасності щодо полегшення надання адміністративних послуг населенню, особливо соціально незахищених категорій громадян. Підґрунтя для визначення таких підходів, власне кажучи, методологічні засади, що механізми державної політики приводять у рух її систему. Виявлено, що вона включає мету, принципи, завдання, функції, методи, засоби, форми тощо. Обґрунтовано, що цифровізація та її технології є результатом соціального розвитку, як і право, держава та ін. Цей результат вимагає формування та функціонування інституційних механізмів державної політики у сфері цифровізації правового регулювання. На цій підставі доведена необхідність щодо виокремлення в межах цих механізмів правової й організаційної підсистем. З’ясовано, що їхнє сучасне функціонування не відзначається результативністю, особливо по відношенню до соціально незахищених категорій громадян, які опинилися на окупованих територіях. При цьому наполягається на взаємозалежності організаційної та правової підсистем державної політики у сфері цифровізації правового регулювання. Серед напрямків розвитку механізмів державної політики щодо цифровізації такого регулювання визначено насамперед ті, що стосуються соціального та пенсійного забезпечення в Україні. До цих напрямків обґрунтовано віднести такі: 1) забезпечення оперативності та комплексності надання державними інституціями адміністративних послуг населенню у сфері соціального та пенсійного забезпечення; 2) зниження соціальної напруги через невчасність або ускладнення задоволення суспільних інтересів; 3) забезпечення раціонального використання «портфелю» ресурсів, спрямованих на соціальне та пенсійне забезпечення населення.