ДОСВІД УРЯДУ ХОРВАТІЇ У РЕІНТЕГРАЦІЇ ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЙ

Анотація

У даній статті досліджено історичний та управлінський досвід уряду Республіки Хорватія щодо реінтеграції тимчасово окупованих територій після збройного конфлікту між 1991–1995 років, що було реалізовано за умов обмеженого збройного конфлікту між Сербією (як наступницею Республіки Югославії) та Хорватією, а також активною участю міжнародної спільноти під егідою Організації Об’єднаних Націй. В основу дослідження закладається ідея аналогій передумов конфлікту між Сербією і Хорватією, стосовно приналежності певних територій та відповідних способів розрішення конфлікту з метою убезпечення населення від економічної та гуманітарної кризи. На основі аналізу нормативно-правової бази, законів, рішень уряду Хорватії, програм міжнародної допомоги та діяльності місій ООН розкрито особливості поетапного відновлення державного управління, безпеки, місцевого самоврядування, мережі соціально-економічних зв’язків і правового порядку в регіонах, що тривалий час перебували поза юрисдикцією центральної влади, проте під управлінням невизначених інституцій, створених окупаційною адміністрацією. Окрему увагу приділено реалізації Ердутської угоди, створенню Тимчасової адміністрації ООН для Східної Славонії, Бараньї та Західного Срему (UNTAES), а також ролі місцевого самоврядування у процесі мирної інтеграції. Визначено суттєві відмінності між ситуаціями в Хорватії та в Україні, які зумовлені різним ступенем ескалації, потужністю військової дії та протидії, ядерною небезпекою, відсутністю серйозних реальних релігійних, культурних та етнічних протиріч між населенням територій. Показано, що успіх хорватської моделі був зумовлений поєднанням політичної волі, дипломатичної підтримки, чіткої поетапності заходів, а також соціальної політики, спрямованої на примирення і повернення населення. Зроблено висновок, що досвід Хорватії має прикладне значення для України: він демонструє необхідність формування системного підходу до післявоєнної реінтеграції, заснованого на балансі безпекових, правових та гуманітарних механізмів, участі міжнародних партнерів і відновленні довіри до інститутів влади.