АНАЛІЗ ДОСЛІДЖЕННЯ РОБІТ НАУКОВЦІВ УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРИ ТА ІНОЗЕМНИХ АВТОРІВ ЩОДО ПОЛІТИКИ РАДЯНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ У СФЕРІ ПІДГОТОВКИ КАДРІВ УПРАВЛІНЦІВ ДЛЯ УКРАЇНСЬКОГО СЕЛА НАПРИКІНЦІ 1920–1930-Х РОКІВ

Анотація

У статті викладено аналіз проблеми дослідження науковцями української діаспори та іноземними авторами політики радянської держави у сфері підготовки кадрів управлінців для українського села наприкінці 1920–1930-х років. Зокрема, цих дослідників можна, умовно, диверсифікувати на дві великі групи. Перша – науковці української діаспори довоєнного, років Другої світової війни та повоєнного періодів. Охопити аналізом усіх авторів цієї групи неможливо. Тому вивченню підлягають дослідження тих, які спеціалізувались виключно на вивченні визначеної проблематики. Так, до цієї групи можна віднести роботи А. Запорожця, Д. Андріївського, І. Мазепинця, С. Яременка, М. Сціборського, Д. Солов’я, І. Майстренка, Є. Пастернака, М. Прокопа, Л. Лисенка, С. Підгайного, Т. Гунчака. Важливе місце займають монографічні дослідження науковців української діаспори написані колективами авторів. До таких колективних монографій, зокрема, належать в певному значенні класичні роботи «Злочини комуністичної москви» (1960 р., видавництво «Пролог»), «Українська культура» (1940 р., м. Подебради), «Історія української культури» (1964 р., м. Вінніпег), «У півстоліття радянської влади» (1968 р., м. Сарсель), «Енциклопедія українознавства (1959 р., Париж-Нью-Йорк). Другу групу становлять дослідження окресленої проблематики іноземними авторами. Зокрема, сюди відносяться твори О. Мака, Ф. Пігідо, р. Конквеста, Д. Мейса, П. Фіцпатріка, Б. Раймонда, М. Хогена, М. Белади, Т. Крауса, А. Альбрехта, р. Пайпса. Зазначені індивідуальні та колективні дослідження науковцями української діаспори та іноземними авторами політики радянської держави у сфері підготовки кадрів управлінців для українського села наприкінці 1920–1930-х років становлять важливу частину історіографії історії України та історії української культури. Одночасно, важливим є те, що із проголошенням Незалежної Української держави історики отримали до цих джерел доступ, адже у радянські часи існувала строга заборона на роботу з ними. Зберігалися ці історичні праці у спеціальних закритих фондах бібліотек. Допускались до користування цими фондами тільки працівники партійного апарату, карально-наглядових органів або особи зі спеціально виданими дозволами.