КОМУНІКАТИВНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ЯК МОВНО-ПСИХОЛОГІЧНЕ ЯВИЩЕ

Анотація

У статті проаналізовано особливості комунікативного середовища з позицій соціолінгвістики та психології з урахуванням світового досвіду досліджень мовної ситуації та білінгвізму. З’ясовано, що види комунікативного середовища (побутове, територіальне, групове тощо) є й сферами використання певної мовної системи та системи моделей поведінки, які характеризують комунікантів. Тому визначається феномен комунікативного середовища зі своїми психологічними, етнічними, віковими, статусними, територіальними особливостями, які зумовлюють певний мовний вибір. Доведено, що з розвитком такого середовища відбувається уніфікація форм реалізації мови (горизонтальних і вертикальних) до однієї структури, якою визначено койне як комплекс загальноприйнятих мовних одиниць усіма мовцями, незважаючи на вікові, статеві, статусні й інші відмінності. Досліджено, що типологічно українська мова за визначеними атрибутами віднесена до одного типу з російською та білоруською, але типологічно схожа з польською та македонською. Визначено, що на території колишньої імперії білінгвізм виявлявся у стосунках «національна місцева мова (зокрема українська) – російська мова», і тому саме місцева мова потребувала реального захисту після деколонізації, щоб вийти на один функційний рівень із метрополійною російською. Така мовна ситуація визначається як гіперглосна, а двомовність є повною (для ідеального мовця) та неповною. Акцентовано на тому, що активний тип білінгвізму характеризує українців – носіїв національної мови як першої, а пасивний – носіїв її як другої. При цьому росіяни є переважно монолінгвами. Зроблено висновок, що дослідження вибору мови в ситуації білінгвізму (саме зі спорідненими мовами) має непересічне значення для держави, адже від цього залежить не лише функційний та структурний розвиток української мови, а й становлення реальної державної незалежності.