ДЕРЖАВНИЙ ІМПЕРАТИВ ЩОДО МИСТЕЦТВА (ЗА ДОКУМЕНТОМ 1925 РОКУ)

Анотація

У статті проаналізовано постанову Політбюро ЦК РКП(б) «Про політику партії в галузі художньої літератури» від 18 червня 1925 року як комплекс імперативних настанов щодо розвитку «нової» радянської («пролетарської») літератури (й мистецтва загалом), що висвітлює, по-перше, провідну роль партійних органів в організації та контролі всіх сфер суспільного життя, а по-друге – адміністративно-командний стиль такої організації. Визначено, що ці настанови насамперед мали вплив на розвиток української літератури, оскільки національне питання для цільності імперського організму було найбільш небезпечним, а тому події 20-тих років ХХ сторіччя можна проєктувати на сучасне протистояння України з Росією. Автором з’ясовано, що в постанові подано відповідні режиму правила й обмеження щодо літературної творчості, зокрема вже спостерігається тенденція до дотримання однієї «лінії» радянського мистецтва, де «селянські» письменники перебувають у ролі тих, кому допомагають, а «попутники» – тих, кого потрібно терпіти, шукаючи шляхів до їхньої «пролетаризації». Зазначено, що в подальшому, коли літератор раптом відхилявся від «генеральної лінії» радянської ідеології тим, що висвітлював соціальну несправедливість або етногенезні тенденції, він був не лише ізольований від суспільства, але й публічно засуджений з усілякими додатковими ярликами на кшалт «петлюрівець», «махновець» або й особистим ярликом (наприклад, сталінський «хвильовізм» щодо М. Хвильового). Робиться висновок, що проаналізована постанова є перехідним документом до конкретно маркованих як імперативні від радянської влади актів, за якими відбувалися вже безпосередні репресії щодо літераторів, зокрема й українських.