ЗАХИСТ ПРАВ ЛЮДИНИ В УМОВАХ ВІЙНИ ЯК ФУНКЦІЯ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ

Анотація

У статті висвітлюються виклики у сфері захисту прав людини, які постали перед Українською державою в умовах війни й зумовлені в концептуальному вимірі ідеологічними особливостями сучасної Російської імперії, які базуються на фікціях й облуді. Принагідно описано конфлікт між тиранічною формою правління та демократичними підходами до побудови держави, якими послуговується українське суспільство. У межах цього конфлікту спостережено невідповідність між декларованими й реальними позиціями авторитарно-тиранічної держави, адже права людини не дотримуються там апріорі – через сутність такого режиму, водночас на всіх рівнях політичної пропаганди постійно наголошується на «керівній ролі народу», «визначальній місії народу», «людині як господарі країни» тощо. Тому відзначено, що така держава, зважаючи на актуальний режим правління, може тлумачити права людини по-своєму, хоча вони є природними й однозначними. У межах лінгвістичного аналізу доведено фіктивність термінів-кліше в офіційних назвах авторитарних / тиранічних держав, їх невідповідність реальному виду управління («соціалістична», «демократична», «республіка»), зокрема й власне радянських гасел («влада рад», «диктатура пролетаріату», «землю селянам» тощо). Зроблено висновок, що сучасна Росія продовжує радянську концепцію облудного впливу на власний народ. Зроблено висновок, що держава у сфері захисту прав людини під час війни виконує функції із забезпечення громадянам збереження почуття людської гідності; створення умов для розвитку взаємоповаги; невжиття дискримінаційних заходів, формування толерантного ставлення до інших громадян; розвитку почуття відповідальності за свої дії та вибір. Визначено відповідні ознаки діяльності публічної влади в умовах воєнного стану, зокрема з організації українського народу на оборону від російської агресії.