УРАХУВАННЯ В ДЕРЖАВНІЙ МОВНІЙ ПОЛІТИЦІ ЧИННИКІВ ОРГАНІЧНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
DOI:
https://doi.org/10.35546/kntu2078-4481.2024.1.49Ключові слова:
українська мова, органічність, етранжизми, редукція, мовна політика, калькування, захист національної мовиАнотація
У статті досліджено риси органічності української мови, що присутні як у її літературній формі, так і в діалектній. Проведено паралель із явищем адаптації етранжизмів (запозичень) у народній мові, що виявляє її орієнтацію на редукцію (спрощення) та дотримання законів української мови, які мають бути актуальними й сьогодні – у часи реального захисту національної мови від мови-агресора, якою є російська – мова колишньої метрополії. Тобто принагідно досліджено також явище калькування, зокрема й форм цієї мови, які волюнтаристично було впроваджено в структуру української як місцевої. Аналіз здійснено відповідно до рівнів української мови – фонетичного, морфологічного, семантичного, лексичного та фразеологічного, на яких розглядаються як органічні діалектні одиниці, так і запозичення з інших мов, перероблені в народі задля комфортного їх використання. Спостережено принципову відмінність української мови від російської в сенсі виключної органічності першої, більшого наближення її до інших слов’янських мов саме у використанні зазначених органічних мовних форм. Зроблено висновок, що російськомовна калька в діловому стилі мови може мовцем і не усвідомлюватися як неорганічна одиниця через свою «штампованість», проте в діалектному / розмовному мовленні ознака органічності є домінантною, що й зберігає українську мову та національну ідентичність загалом. Так, у діалектній / розмовній мові іншомовні запозичення адаптуються з метою утворення зручної для мовлення форми (на зразок «дохтур», «радіво», «транвай», «юль» тощо), яка, можливо, й не логічна, але органічна за фонетичними законами певного діалекту. Акцентовано, що здатність народної мови адаптувати таким чином іншомовні елементи є ознакою її розвитку й сили, навіть незламності, що сьогодні актуально. Зазначено, що попри структурну міцність української мови більш важливим на сьогодні – у її державному статусі – є функційний розвиток, що ще більш посилився у воєнних умовах із колишньою метрополією.
Посилання
Конституція України. Відомості Верховної Ради України (ВВР). 1996. № 30. Ст. 141. URL: https://www.president.gov.ua/documents/constitution
Про забезпечення функціонування української мови як державної. Закон України. Відомості Верховної Ради (ВВР). 2019. № 21. Ст. 81. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2704-19#text
Ткаченко О.Б. Українська фонетика на історико-типологічному тлі. Мовознавство. 1998. № 2-3. С. 14–25.
Франчук В.Ю. Відбиття процесу розвитку східнослов’янських мов у списках давньоруського літописання. Мовознавство. 1993. № 2. С. 27–31.
Єфремов С. Щоденники. 1923–1929. Київ, 1997. 848 с.
Демченко В. М. Органічна та неорганічна українська мова : монографія. Херсон: Мрія, 2003. 188 с.
Мудре слово: Прислів’я та приказки в говірках Нижньої Наддніпрянщини / Укл. В. Чабаненко. Запоріжжя, 1992. Вип. 2. 168 с.
Словник говірок Нижньої Наддніпрянщини / Укл. Чабаненко В.А.: у 4 х т. Запоріжжя, 1992.
Етимологічний словник української мови: у 7 томах. Т. 2. Київ, 1984.